ІДНЗ №14

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Розвиток духовного потенціалу особистості дошкільника

(інформаційне повідомлення)

Проблеми розвитку духовного потенціалу особистості дошкільника — ціннісно пріоритетні на тлі загального занепаду духовної культури суспільства. Вони актуалізовані нагальними потребами часу та браком уваги до освітньої роботи з цього напряму в усіх ланках освіти й зокрема у дошкільній. Саме поняття духовність має складні, багатокомпонентні трактування філософського, психологічного, педагогічного спрямування.

Оскільки духовний потенціал особистості проявляється через її духовні потреби та цінності (інтелектуальні, моральні, естетичні), емоційну культуру, моральні та естетичні ідеали, світогляд, здатність до творчості, основні шляхи його формування у дошкільному дитинстві лежать у площині соціально-морального, емоційно-ціннісного, пізнавального, художньо-естетичного і креативного розвитку дитини. Реалізація духовного потенціалу і дорослої людини, і дитини можлива на основі сформованої (у дошкільника — закладених основ) духовної культури, компонентами якої (за П. Щербанем) є інтелектуальна, моральна, комунікативна, художньо-естетична, національна, родинно-побутова, екологічна, правова, християнська, морально-етична культури тощо.

         Роль дошкільного дитинства полягає в оволодінні загальними людськими знаннями, уміннями, у набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, орієнтація у просторі й часі, сприймання, мислення, уява, прилучення до творів мистецтва, формування стосунків з людьми тощо). Пізнаючи навколишній світ, розвиваючись розумово, дитина вчиться спостерігати, робити висновки, порівнювати, узагальнювати, у неї виникає інтерес до пізнання причини явищ, відкриття, суттєвих зв'язків між речами.

         Передусім це стосується процесу формування у дітей відкритості до світу, виховання навичок поведінки, усвідомленого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов'язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми, формуванням готовності до сприймання оточуючої інформації, вихованням співчуття, співпереживання, бажання пізнавати людей, правильно діяти. Позиція відкритості до світу, прийняття світу й себе є добром. Воно безкорисне, щедре, не потребує винагороди. Позиціонує як умова гармонійного поєднання людини та суспільства, досягнення ними досконалості.

         Доброзичливість започатковується в практичній взаємодії "дитина-дорослий". Дорослий репрезентує для дитини суспільство, посідає центральне місце в її внутрішньому світі, виступає носієм інформації навчально-виховного змісту. Специфічною емоційно-чутливою прив'язаністю характеризуються стосунки малюка з батьками. Спільне переживання радості й турбот сприяє дитячому розумінню правил співжиття в сім'ї, відповідальності за благополуччя іншого. Дитина набуває досвіду правильності вчинку і, як наслідок, впевненої поведінки. На їх основі розгортається і удосконалюється система ставлення дошкільника до дійсності. Досвід дитини збагачується завдяки переживанню того, з чим вона зустрічається у житті, її відкритості, розумінню, усвідомленню, активним діям. Через спілкування з природою, рукотворним світом, культурними здобутками, пізніше – іншими людьми, складається загальна картина світобудови і відношення до неї.

         Великий вплив на духовний розвиток дитини має також оточуюче середовище (природа, маленька батьківщина, де дитина народилася, умови життя). Природа, будучи середовищем перебування людини, джерелом, що харчує його життєві сили й надихає на заощадження його багатств, разом з тим містить у собі величезний потенціал всебічного розвитку особистості.

Природа збуджує допитливість дитини, впливає на її сенсорику й викликає почуття прекрасного. Можна без перебільшення сказати, що найбільш повно дитина пізнає красу навколишнього світу через сприйняття краси природи.

Впливаючи на емоції дитини своїми естетичними якостями – досконалістю форми, різноманітним і (залежно від часу дня, пори року, освітлення) мінливим колоритом, природа викликає естетичні почуття.

         Це сприяє прояву емоційного відношення до об'єктів і явищ природи. Залучення дитини до джерел духовності починається з уміння бачити красу у довкіллі: це і перша квітка, і ніжний весняний листочок, і різнобарвні дерева восени, синє небо, і білосніжне покривало зими.

         Захоплення природою рідного краю невід’ємно пов’язане з любов’ю до Батьківщини. Дитині притаманне інстинктивне зацікавлення до місця, де вона народилася й живе, де народилися її батьки, батьки батьків. Але патріотизм в його загальнолюдському значенні потрібно виховувати. У пригоді стануть розповіді про історію свого міста чи краю, екскурсії до історичних пам'яток, відвідини театру.

          Засобом ціннісного бачення світу, становлення національного характеру, світогляду є також яскраве, образне рідне слово.

         Фольклор посідає значне місце у житті дитини-дошкільника. Дітям доступні для розуміння приказки, прислів'я, мирилки, дражнили, казки, легенди. Якщо прозивалки (дражнилки) — це відповідь дитини на образу, недоброзичливе ставлення, недооцінку чеснот, бажання встановити справедливість через дошкульне слово, покарати кривдника, то мирилки використовуються з метою відновлення товариських взаємин.

         Могутнім засобом формування духовних цінностей у старших дошкільників є регіональне культурно-історичне середовище, культурно-історична спадщина, культурно-історичний простір. Особливості навколишньої природи, менталітету, традиції буття, художньо-естетична творчість рідного краю мають значний духовний вплив на дітей. Принцип краєзнавства в роботі з дошкільниками тісно пов'язаний з регіональним підходом до відбору пізнавально-виховного матеріалу. У культурно-історичній спадщині, як духовно-виховному засобі, закладено можливості формування духовних цінностей дітей та їх сімей.

         Особливе значення для формування у дітей старшого дошкільного віку духовних цінностей, зважаючи на їх вікові особливості (домінування образного мислення, яскрава творча уява, емоційно насичені відчуття від спілкування з оточуючим світом та здатність до сприйняття нового, яскравого, красивого), має мистецтво. Саме різні види мистецтва, які є складовою культурно-історичної спадщини регіону, дають змогу дитині засвоїти систему духовних цінностей, сформувати піднесене, оптимістичне, радісне, одухотворене сприйняття дійсності, розуміння прекрасного в житті та мистецтві.

         Таким чином, складний процес становлення людини, формування її духовності відбувається під впливом цілого ряду умов (об'єктивні природні і соціальні фактори, у яких живе людина, виховний вплив на особистість, прилучення особистості, що формується, до участі в практичній діяльності, самовиховання). Фундамент духовного світу особистості становлять знання, розум, віра та переконання. Віра та переконання складають основу формування світогляду особистості.

 

Моральна вихованість дошкільника є основою його духовно-душевного розвитку. Але поряд з цим варто визнати, що саме духовно-душевний розвиток дитини, порівняно з моральним вихованням, залишається й понині однією з найменш освоєних сфер педагогічної роботи. Тобто, важливо навчати маля аналізувати свої думки, почуття, вчинки і прагнути до вищого, чистішого, доброго. Форми і методи цієї роботи можуть бути різними. Головне, щоб вони формували в дитини доброту, готовність завжди прийти на допомогу, здатність до жертовності, бажання більше віддавати, ніж брати, уміння розуміти почуття інших людей і визнавати за ними право на власну індивідуальність. Саме ці риси поєднують високодуховних людей.

З урахуванням можливостей і потреб розвитку особистості в період дошкільного дитинства процес цілеспрямованого формування духовного потенціалу малюка має орієнтуватися передусім на такі головні прояви.

Прояви духовного потенціалу дитини

● Прагнення пізнавати навколишній світ і себе у ньому, глибше ознайомлюватися з творами різних видів мистецтва.

● Бажання сприймати й творити прекрасне, самостійно займатися мистецькою діяльністю.

● Розуміння основних морально-етичних норм і здатність дотримуватися їх у власній поведінці.

● Шанобливе та бережне ставлення до всього живого, неживої природи і предметів рукотворного світу, відповідальність та інші базові якості особистості.

Родини вихованців і педагоги дошкільного закладу — це оточення, яке справляє найістотніший вплив на духовний світ дитини в силу свого постійного й тісного контакту з малятами, високого авторитету і довіри з їхнього боку.

Тож головне завдання найближчого соціуму — створювати умови для накопичення дошкільниками першого позитивного загальнолюдського духовного досвіду через активне залучення їх до різних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, предметно-практичної, образотворчої, музичної, рухової, театралізованої тощо.

Як засоби розвитку духовного потенціалу дітей у дошкільному навчальному закладі та сім’ї варто широко застосовувати твори мистецтва (образотворчого, музичного, декоративно-вжиткового, літературного тощо). Обов’язковою є також опора на культурні та історичні традиції народу, окремого роду і сім’ї, дошкільного закладу і групи, а також природне довкілля.

Зазначені засоби особливо інтенсивно впливають на емоційну сферу дитини, а відтак найефективніші у справі формування інтересу до доступних вікові елементів духовної спадщини людства, прилучення до духовної практики пізнання світу людей, природи, речей, свого "Я”, набуття малюками власного досвіду.

 

Відродження духовності, моральності не можливо без включання в це коло батьків як перших педагогів своїх дітей. Батьківська спільність - єдина, з якою дитина зв'язана все своє життя, і саме їй вона зобов'язана своїм особистим щастям, успіхами в професійній діяльності, гармонією з світом, а порою і смислом життя. Проте суспільна свідомість ще не готова прийняти ідею духовно-морального батьківства як вищу людську цінність, принцип і навіть парадигму духовно-морального відродження сім'ї і суспільства.

            Гуманізація поки що багато в чому обмежується зовнішніми змінами, не зачіпаючи глибинних основ взаємостосунків між людьми, зокрема, в системі відносин "батьки-дитина”. Тому психологічна і педагогічна задача зміцнити розуміння основ духовно-моральної гуманної батьківської педагогіки, духовної гуманістичної психології батьківства.

            Духовні і моральні основи особистості є умовою цілісності і саморозвитку людини. Нажаль, питання духовно-морального розвитку батьків поки що не розв'язуються психолого-педагогічною наукою і практикою так успішно, як того вимагає визначаючий характер даного явища в людських відносинах.

Таким чином, структура духовності батьків може бути співвіднесена з наступними компонентами:

Ø  Потребово-ціннісний компонент - потреби, ціннісні орієнтації.

Ø  Пізнавально-інтелектуальний компонент - особливості розумової сфери (спостережливість, критичне мислення, глибина, допитливість).

Ø  Вольовий компонент - цілеспрямованість, наполегливість, саморегуляція.

Ø  Діяльнісний компонент - управління своїм внутрішнім світом відповідно до духовних ціннісних орієнтацій.

Ø  Чуттєво-емоційний компонент - емоційна сфера людини.

Ø  Гуманістичний компонент - повага, емпатія, співчуття.

Ø  Естетичний компонент - прагнення, потреби в красі і створення краси.

Дитяча душа – це не сутінки, а світло – яскраве, чисте і дуже красиве.Дорослі повинні робити все для того, щоб воно наповнювало  щастям все наше життя.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
НОВИНИ
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz