ІДНЗ №14

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Ігри з мячем: вплив на здоровя та розвиток дитини

Для дитини м’яч – незамінний атрибут повноцінного дитинства. На перший погляд прості та невигадливі, ігри з м’ячем мають важливе значення для фізичного на інтелектувального розвитку дитини, як-от:

  • тренують її спритність, координацію рухів, швидкість реакції окомір;
  • розвивають самоконтроль;
  • сприяють формуванню впевненості у своїх силах.

Ігри з м’ячем сприятливо позначаються на здоровї дитини: поліпшується її постава, зір, робота легенів і серця.

М’яч є одним з найважливіших знакових предметів для дитини. Він сприяє соціалізації дошкільника, оскільки допомагає розвивати навички спілкування і знаходити нових друзів. Адже щоб запросити когось до спільної гри, потрібно з ним домовитися!

Рухливі, дидактичні та інші ігри з м’ячем приносять дітям величезне задоволення, а отже позитивно впливають на їхній емоційний розвиток.

Організовуємо ігри з м’ячем

Із м’ячем та іграми з ним дитину можна ознайомлювати вже з перших місяців життя – і ці ігри неодмінно стануть улюбленими на довгі роки. Малюкам доцільно пропонувати м’ячик такого розміру, аби його зручно було утримувати в руці. Маленький м’ячик можна прокочувати у ворітця, котити по жолобу. А скільки емоцій у малюка викликає кинутий на підлогу м’яч, який високо підскакує.

Під час організації та проведення ігор з м’ячем для дітей дошкільного віку дотримуйтеся таких порад:

  • Продемонструйте дитині кілька найпоширеніших вправ із м’чем, наприклад, кидання вгору та ловіння, катання, відбивання від підлоги чи стіни. Навчіть цих вправ дошкільника.
  • Спробуйте зацікавити дошкільника тією чи тією вправою чи грою, аби він залюбки долучився до запропонованої вами діяльності.
  • Урізноманітнюйте звичні ігри з м’ячем, використовуючи для цього все, що опиниться під рукою, як-от стільці, довгі шнурки тощо.
  • Систематично повторюйте знайомі дитині ігри та вправи та показуйте нові, аби її інтерес не згасав.
  • Добирайте ігри та вправи з урахуванням віку дитини та її фізичних можливостей.

Обираємо м’яч

М’яч – зручна й динамічна іграшка. Найліпше придбати кілька м’ячиків різного діаметру, виготовлених із різних матеріалів – гуми, тканини, вовни, пластику, а також м’ячики різного призначення – для тенісу, волейболу тощо. М’ячі можуть бути надувні або набивні. Обираючи м’яч для дитини, переконайтеся, що він не занадто важкий для неї. Також віддавайте перевагу яскравим, веселковим забарвленням м’ячів.

Звісно не слід забувати і про безпеку дошкільників: діти не мають користуватися м’ячами із облізлим покриттям!

Пам’ятайте: потягом усього дошкільного дитинства ігри з м’ячем ускладнюються і «ростуть» разом з дитиною. Тож орієнтуйтеся на її смаки й уподобання та дайте волю фантазії – і цікаве та корисне дозвілля дитини з м’ячем гарантоване!

Вчимося у природи, або 

на природу – з пензлями

Останнє «дошкільне» літо свого малюка ви, звісно, прагнете зробити незабутнім, сповненим незвичайних пригод, відкриттів, але водночас використати його з користю для майбутнього школяра й підготувати його до прийдешніх змін. Для цього не обов’язково та й не треба використовувати звичні прописи, книжки. Адже є чимало веселих і захопливих занять, які сприятимуть розвитку необхідних для навчання навичок. Одним із таких занять є малювання на пленері.

А чи знаєте ви, що малювання на природі розвиває чимало корисних навичок?

  • Швидкість реакції. Часом важливо встигнути за лічені секунди побачити й зафіксувати на папері метелика на квітці, білку на дереві, гру світла й тіні під час заходу сонця тощо.
  • Спостережливість і спонтанність. Неможливо передбачити, що цікавого й незвичайного побачиш під час прогулянки в лісі або на березі річки. Тож ракурс, композицію й засоби художньої виразності за потреби доведеться обирати на ходу.
  • Навички систематизації. Те, що зобразити природу в усій її красі нереально, розуміє навіть дошкільник. Тож треба вміти виокремити головне й не зважати на другорядне, зобразивши в роботі дві – три найвиразніші деталі. Це корисно для вдосконалення навичок систематизації та класифікації.
  • Координація «око-рука». Малюючи на пленері, необхідно вміти зафіксувати побачене кількома точними штрихами а папері. Така дія якнайкраще розвиває зв’язок між оком, рукою та мозком дитини, що так важливо для успішного навчання в першому класі.
  • Зорово-просторове сприймання. Коли дитина малює з натури, вона намагається передати у своєму малюнку відстань та величину предметів. Тож дошкільник зауважує, що одні предмети розміщені далі, а інші – ближче, визначає, які з них більші, а які менші тощо.

Малювання етюдів на пленері – чудова можливість навчити дитину розрізняти відтінки, називати їх і добирати потрібні для зображення. Перед початком роботи обговоріть, якого кольору все, що навколо, наприклад, небо, трава, дерева, пташка тощо. Разом із дитиною порівняйте, яке забарвлення має вода біля піщаного берега і там, де над річкою схиляються зелені гілки верби. А відтак навчіть дошкільника змішувати фарби, щоб отримати потрібний відтінок.

Якщо ж дитина запевняє, що малюватиме червону річку й сині дерева, не намагайтеся переконати її в тому, що це не так. Пам’ятайте: вона як художник має право на своє бачення!

Допоможіть дитині відійти від звичної техніки малювання, коли спочатку простим олівцем промальовують деталі, а потім розфарбовують їх гуашшю або аквареллю. Адже для пленеру ця техніка неефективна. Разом із дошкільником освойте нові, незвичайні художні прийоми.

Спробуйте малювати кольоровими плямами. Товстими пензликами на аркуш нанесіть широкі мазки різних відтінків, а коли робота підсохне, тоненьким пензликом або навіть маркером вималюйте деталі.

Поекспериментуйте у вологій техніці малювання. Зволожте аркуш паперу за допомогою губки, а відтак швидко малюйте аквареллю або розведеною гуашшю. У тим цей прийом слід використовувати для коротких експресивних замальовок.

Використайте техніку колажу. Замалюйте густою гуашшю тло, наліпіть на нього квіти, травинки, насіння, а коли все добре висохне, вималюйте окремі деталі за допомогою маркера.

В імпресіоністичній техніці спробуйте виконати об’ємне та багатогранне зображення. За допомогою тоненького пензлика фарбами різних відтінків одного кольору наносьте маленькі мазки, крапочки тощо.

Малювати на пленері приємно й корисно. Таке заняття спонукає пильно розглянути все навколо, помітити, що під ногами є чимало того, що гідне зображення: тендітна ромашка, яскравий жук-сонечко, ніжно-зелена травичка. Тож знайдіть час для такого приємного та розвивального відпочинку на природі.

Піклуємось про найменших. Педагогіка ніжності

Пам’ятка для батьків

Усі батьки мріють, щоб їхні діти виросли здоровими, щасливими й добрими людьми, щоб вони могли сповна насолоджуватися життям і радіти кожному дню, були впевнені в собі й здатні протистояти труднощам. Для цього слід виховувати дитину в атмосфері взаєморозуміння, кохання й ніжності.

Виховання дитини – процес складний і часом непередбачуваний. Якщо поведінка сина чи доньки викликає занепокоєння, поміркуйте, чи достатньо уваги, піклування й ніжності отримувала останнім часом ваша дитина?

Батьки за будь яких обставин мають пам’ятати про «три кита» педагогіки ніжності.

  • Зоровий контакт – люблячий погляд, батьків, готовність відреагувати на плач, сміх, будь-який рух дитини. За допомогою самого лише погляду батьки чи мати може заспокоїти, підтримати, розвеселити малюка, але й покарати теж. Дитина потребує зорового контакту з батьками від самого народження.
  • Фізичний контакт – це і «телячі ніжності», і «ведмежі витівки». Усе залежить від віку, індивідуальних особливостей розвитку дитини та її темпераменту. Дитина ніколи «не переросте» потребу в фізичному контакті, з віком змінюється лише форма його прояву. Що старша дитина, то далі вона віддаляється від батьків, але їй все одно необхідний фізичний контакт із ними у формі поцілунків, дружніх поплескувань, обіймів тощо.
  • Пильна увага – дає змогу малюкові відчути, що він для вас – найважливіший у цілому світі. Якомога більше часу щодня батьки повинні присвячувати своїй дитині і тільки їй, забувши про свої «дорослі» справи. Це може бути спільна діяльність з дитиною – гра, бесіда, читання книги тощо. Ніщо не повинно відволікати дорослого від взаємодії з дитиною.

Психологічний комфорт дуже важливий для нормального розвитку малюка. Щоб дитина почувалася захищеною, задовольняйте її потребу у вашій увазі й піклуванні, не забувайте проявляти до неї ніжність і ласку, обіймати й цілувати її.

Батьківської любові багато не буває!

Становлення

мовленнєвої особистості дитини

Опановувати рідну мову дитина починає в сім’ї. Тож аби процес формування мовленнєвих здібностей відбувався правильно та сприяв становленню мовленнєвої особистості дитини, дотримуйтеся таких правил:

  • Уникайте використання запитань-зауважень дисциплінарного характеру («Хто тобі дозволив це брати?», «Чому ти не слухаєшся?», «Куди ти поліз?», «Ти що робиш?» тощо)
  • Розвивайте загальну та дрібну моторику дитини, що безпосередньо впливає на розвиток мовлення.
  • Не порівнюйте мовленнєві досягнення окремої дитини з досягненнями її однолітків.
  • Визнавайте право кожної дитини на індивідуальне мовленнєве зростання – темп, терміни оволодіння мовленням (якісні та кількісні показники).
  • Супроводжуйте мовленням усі контакти з дитиною: гра, гра-забава, ігрова вправа, гра-заняття, спільна діяльність тощо.
  • Забезпечуйте спілкування з дитиною відповідно до орфоепічних норм української мови.
  • Остерігайтеся уподібнення до дитячого мовлення, шаблонності в побутові висловлювання.
  • Заохочуйте активне мовлення дитини – не поспішайте миттєво виконати її бажання, реагуючи лише на плач, крик, невербальні прояви. Знаючи можливості активного мовлення дитини, короткими запитаннями спонукайте її до звукового чи словесного означення прохання.
  • Базуючись на досвіді дитини, періодично намагайтеся зацікавити її і вивести на рівень інтересу, спонукаючи до запитань, порівнянь, аналогій, узагальнень, ототожнення, встановлення взаємозв’язків між предметами, об’єктами, явищами.
  • Не активізуйте мовлення дитини, якщо вона відчуває дискомфорт, та не ігноруйте її інтерес до певного предмета або явища, адже дитина має право на час, тривалість і силу прояву свого інтересу.

Пам’ятайте, що мовленнєвий простір, насичений зразками мовленнєвої культури, є основним джерелом становлення мовленнєвої особистості в ранньому дитинстві. Мовлення дитини формується через наслідування, тому попіклуйтеся про створення для неї сприятливого розвивального мовленнєвого середовища, основним і незамінним суб’єктом якого є дорослий – партнер у спілкуванні та спільній діяльності.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

ВИХОВАТЕЛЬ – МЕТОДИСТ РАДИТЬ:

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження фізичного психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін «прокласти» до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшенням процесу адаптації дітей до школи:

- повірте в унікальність та неповторність власної дитини, а те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

- Не бійтесь «залюбити» свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

«Золоті» правила для батьків першокласників

  • Заздалегідь привчайте дитину до відповідного розпорядку дня, особливо якщо вона не відвідує дошкільного закладу.
  • Демонструйте любов до дитини незалежно від її оцінок у школі. Вона має відчувати, що дорога вам завжди, незважаючи на те, чи збігаються її шкільні досягнення з вашими уявленнями й вимогами. Таке ставлення допоможе сформувати в дитини стійку позитивну самооцінку на все життя.
  • Полюбіть школу, в яку ви віддали свою дитину. У жодному разі не можна дозволяти собі некоректних коментарів про школу та її вчителів, особливо у присутності дитини. Дитині важко одразу сприйняти авторитет учителя. Тому якщо мама підтримуватиме педагога, доньці або сину буде набагато легше ввійти в нову життєву ситуацію.
  • Не перетворюйте дитину на засіб вашого самоствердження, на річ, якою можна вихвалятися перед знайомими: «А моя донька дві іноземні мови вивчає, на фортепіано грає, на художню гімнастику ходить!» Цілком можливо, що таке навантаження для неї надмірне, але вона не насмілюється вам заперечувати. Роздивіться у малюкові не продовження вашого «Я», а окрему особистість. Тоді ви будете здатні зрозуміти, що їй справді потрібно, а що ні.
  • Говоріть із дитиною щодня про всі дрібниці, про складні і приємні події, про її відчуття від тих чи інших справ, про шкільне життя.
  • Ураховуйте побажання дитини. Адже до школи йде вона, а не ви. Тож варто дослухатися, який вона хоче портфель, пенал, олівці, яка форма їй більше до вподоби, необхідно дати змогу зробити вибір із декількох представлених варіантів відповідно до ваших фінансових можливостей.
  • Якщо ваш малюк хоче взяти із собою до школи щось нестандартне, скажімо, маленьку іграшку, - дозвольте! Батьки помиляються, намагаючись навіяти дитині, що відтепер вона стає дорослою. Дитинство після 1 вересня не закінчується. Цей процес тривалий, особливо для шести річок.
  • Ще до школи варто з’ясувати нахили малюка і розпочати заняття хореографією, спортом, музикою, малюванням, допомогти спрямовано витрачати енергію до початку шкільного навчання і досягати позитивних результатів у тій справі, що подобається саме йому, а не тільки вам.
  • Показуйте, що ви задоволені здобутками своєї дитини, уникайте підкреслення її невдач.
  • Якщо у школі, яку ви обираєте, першокласники вдень не сплять, а ваша дитина потребує денного сну, не залишайте це питання без уваги. Шукайте школу – дитсадок, де цю умову виконують обов’язково.
  • Розвивайте увагу, пам’ять, мислення малюка за допомогою спеціальних вправ.
  • Учіть дитину висловлювати свої думки, переказувати оповідання, мультфільми, події.
  • Розвивайте дрібні м’язи рук за допомогою ліплення, малювання, аплікацій, нанизування намистино, складання пазлів тощо.
  • Аби дитина, переживши ажіотаж 1 Вересня, могла підтримувати позитивний навчальний настрій протягом подальших років, необхідні спільні зусилля – і сім’ї, і громадськості, і, звичайно, школи. Багато в цій ситуації залежить від батьків, адже насамперед вони готують до школи. Радимо мамам і татам бути пильними, особливо впродовж першого періоду навчання.

Хвалити не можна карати

Як ви вважаєте, де потрібно поставити кому в заголовку? У який спосіб – покараннями чи заохоченнями – можна впливати на перебіг внутрішніх психологічних процесів, що спричинюють помилкові дії і вчинки дітей»

Дозування заохочень і покарань

Покарання має бути особливим, крайнім заходом. Що більш несподівані для дитини й індивідуальні його форми, то вища його ефективність і відтак його рідше доводиться застосовувати.

Покарання ніколи не досягає своєї мети, якщо в очах дитини воно несправедливе. Зловживання покараннями, використання їх для залякування дитини або в ситуаціях, коли можна обійтися без нього, одноманітність покарань – усе це врешті призводить до того, що дитина припиняє реагувати на покарання так, як ви того очікуєте.

Найефективнішим прийомом у ситуації, коли поведінка дитини викликає у вас негативні почуття, є розповісти дитині, що ви переживаєте в цей момент.

Коли дитина починає робити щось недозволене, мама каже їй: «Я незадоволена» Якщо дитина не припиняє виконувати ту чи ту дію, а почуття мами тим часом наростає, вона повідомляє їй: «Я дуже незадоволена», відтак – «Я серджуся», а коли почуття сягає найвищої точки – «Я розгнівана».

Описаний прийом також сприяє розвитку в дитини рефлексії, оскільки навчає її звертати увагу на переживання іншої людини.

Конфлікт між батьками й дітьми, а відтак і застосування покарань спричинює також ситуація, коли батьки змушені відмовити дітям у чомусь або щось їм заборонити. У такому випадку діти сприймають відмови та заборони батьків як прояв нелюбові й агресії до себе. Допоможе прийом «ступінчастої відмови». Його суть полягає в тому, що, відмовляючи дитині, ви даєте їй змогу зрозуміти, що вам близькі її почуття, ви поділяєте її переживання. А ваша відмова продиктована об’єктами обставинами.

Покарання, як сильні ліки, необхідно застосовувати лише у двох випадках:

  1. коли без нього не можна обійтися;.
  2. коли ви впевнені, що досягнете таким чином очікуваного результату.

Звісно, покарання буде ефективним тоді, коли є заохочення. Деякі батьки переконані, що хвалити та заохочувати дітей шкідливо й у будь-якому разі не можна відзначати їхні успіхи. Насправді ж у процесі виховання дитини важливо використовувати як покарання, так і заохочення, адже це дві сторони єдиного процесу – соціалізації дитини. Але робити це потрібно правильно: заохочення має переважати над покаранням.

Похвала за зусилля

Заохочувати можна й потрібно різні прояви поведінки дитини. Особливу уваги необхідно приділяти похвалі за докладені дитиною зусилля. Не важливо, який результат дитина отримала, важливо відзначити її спробу та старання здійснити правильну дію або моральний вчинок.

У заохоченні за правильно виконану дію або вчинок є дуже важливий психологічний момент. Будь-яку успішну діяльність супроводжує відчуття успіху, радості від власного досягнення. Самі собою ці відчуття вже є нагородою й заохоченням. Завдання є батьків – навчити дитину радіти успіху. Водночас важливо не загальмовувати винагородою переживання внутрішньої радості й задоволення дитини від виконаної роботи, затрачених зусиль.

Заохочення дитини не слід розуміти як спосіб її підкупу або зобов’язання батьків.

Неправильною є позиція тих батьків, які в знак заохочення звільняють дитину від виконання певної домашньої роботи. Навпаки – одним із методів заохочення є доручення дитині нових постійних обов’язків або ж розширення її прав. Утім тут батькам слід бути особливо уважними і, перш ніж розширити права      дитини, вирішити для самих себе: чи зможуть вони надати дитині обіцяні права, чи доступні вони дитині з огляду на її вік та особистісні якості?

Не слід поспішати з наданням дитині як заохочення надто «дорослих» прав.

Подяка дітям

Багатьом батькам здається, що вони ніколи не мають дякувати дітям, що подяку в родині завжди слід спрямувати від дітей до батьків. Це зовсім не так. Батьки можуть і повинні висловлювати вдячність своїм дітям. Вони зобов’язані дякувати, зокрема, у випадках, коли діти:

  1. виявляють душевну чуйність, доброту до своїх близьких;
  2. не розгубилися і прийняли моральне рішення у складній ситуації;
  3. викликають схвалення людей навколо своєю поведінкою.

Багато батьків також цікавляться питаннями про те, як задовольняти потребу дитини в ласці,  з якого віку дитини слід обмежити прояви ніжності до неї – відмовитися від поцілунків, прогладжувань, обіймів тощо.

         Якщо тісний контакт і ніжне ставлення до дітей у сім’ї поєднувати з розумною вимогливістю, то немає нічого неправильного в тому, що ви цілуєте, обіймаєте, пестите своїх дітей. Досвід свідчить: якщо батьки, боячись припуститися помилки, не дають дитині необхідної кількості ласки, це призводить до ускладнень у розвитку дитини.

         Разом з тим надмірна ласка та захвалювання, що «роздають» батьки без урахування досягнень дитини, можуть навіть нашкодити їй. «Перехваленим» дітям, які за найменші досягнення чують з уст дорослих позитивну оцінку, як правило, дуже складно пристосуватися до життя поза сім’єю. Такі діти прагнуть за будь-яку ціну отримати похвалу. Часто вони ухиляються від розв’язання складних завдань, а винагороду намагаються отримати у будь-який інший спосіб.

Отже, корисно замислитися: чи не припускаєтеся ви помилки, винагороджуючи своїх дітей? Адже внаслідок надмірного чи неправильного заохочення ваша дитина може розучитися розрізняти доцільну й недоцільну поведінку. Солодкою й бажаною для неї стане радість не від самого процесу праці, подолання труднощів, а лише від отримання тієї чи тієї винагороди. Пам’ятайте, покарання ефективне, так би мовити, за точного діагнозу й у невеликих дозах.

 

Піклуємось про найменших

Педагогіка ніжності

Пам’ятка для батьків

Рекомендує вихователь – методист

Усі батьки мріють, щоб їхні діти виросли здоровими, щасливими й добрими людьми, щоб вони могли сповна насолоджуватися життям і радіти кожному дню, були впевнені в собі й здатні протистояти труднощам. Для цього слід виховувати дитину в атмосфері взаєморозуміння, кохання й ніжності.

Виховання дитини – процес складний і часом непередбачуваний. Якщо поведінка сина чи доньки викликає занепокоєння, поміркуйте, чи достатньо уваги, піклування й ніжності отримувала останнім часом ваша дитина?

Батьки за будь яких обставин мають пам’ятати про «три кита» педагогіки ніжності.

  • Зоровий контакт – люблячий погляд, батьків, готовність відреагувати на плач, сміх, будь-який рух дитини. За допомогою самого лише погляду батьки чи мати може заспокоїти, підтримати, розвеселити малюка, але й покарати теж. Дитина потребує зорового контакту з батьками від самого народження.
  • Фізичний контакт – це і «телячі ніжності», і «ведмежі витівки». Усе залежить від віку, індивідуальних особливостей розвитку дитини та її темпераменту. Дитина ніколи «не переросте» потребу в фізичному контакті, з віком змінюється лише форма його прояву. Що старша дитина, то далі вона віддаляється від батьків, але їй все одно необхідний фізичний контакт із ними у формі поцілунків, дружніх поплескувань, обіймів тощо.
  • Пильна увага – дає змогу малюкові відчути, що він для вас – найважливіший у цілому світі. Якомога більше часу щодня батьки повинні присвячувати своїй дитині і тільки їй, забувши про свої «дорослі» справи. Це може бути спільна діяльність з дитиною – гра, бесіда, читання книги тощо. Ніщо не повинно відволікати дорослого від взаємодії з дитиною.

Психологічний комфорт дуже важливий для нормального розвитку малюка. Щоб дитина почувалася захищеною, задовольняйте її потребу у вашій увазі й піклуванні, не забувайте проявляти до неї ніжність і ласку, обіймати й цілувати її.

Батьківської любові багато не буває!

 

Привчаймо дітей до порядку змалечку

     Протягом дня діти граються вдома різними іграшками, постійно переключаючись з одних на інші. Тож наприкінці дня дитяча кімната зазвичай схожа на справжні іграшковий склад. А прибирати безлад доводиться кому? Звісно ж, батькам. Адже дитина полюбляє гратися іграшками, а не прибирати їх. Тож пропонуємо кілька порад, які допоможуть не лише привчити дитину прибирати за собою іграшки, а й розвинути мисленнєві операції аналізу, синтезу, порівняння і класифікації:

     Організуйте захопливу гру, за правилами якої дитина має зібрати іграшки, наприклад, до дзвінка будильника або під улюблену музику. Чи запропонуйте дитині стати супергероєм, чиє секретне завдання – звільнити фантастичний світ від іграшок, або чарівницею, яка має  виконати чиєсь бажання – і розкласти іграшки по місцях.

    Не скупіться на добрі слова та похвалу. Заохочуйте дитину за її старання, навіть якщо вона не самостійно збирає іграшки, а лише допомагає це робити вам.

     Запропонуйте дитині групувати іграшки чи збирати їх по порядку. Спершу нехай розкладе окремо  ляльки, м’які іграшки, конструктор тощо. А відтак серед кожної групи почергово обере предмети певного кольору, розміру, форми і розкладе їх на місця. Крім цього, можна запропонувати дитині порахувати кількість іграшок у кожній групі та порівняти, яких іграшок більше, менше, наскільки. Працюючи та граючись, дитина легко засвоюватиме складні математичні дії.

     Розміщуйте іграшки в доступних для дитини місцях, аби їй було зручно прибирати їх. Запропонуйте дитині кілька місць, куди можна складати іграшки. Нехай вона сама вирішить, яке для неї найзручніше.

     Навчайте дитину відчувати час. Для цього використовуйте пісочний годинник. Запропонуйте дитині прибрати іграшки за 5,3,1 хв. Залежно від обсягу ігрового безладу.

     Оберіть різноколірні коробки для зберігання іграшок. Таке незвичайне сховище неодмінно зацікавить та приверне увагу дошкільників, а відтак сприятиме перетворенню прибирання іграшок на забаву.

     Не змушуйте складати іграшки, пригрозивши, що інакше викинете їх. Часом ліпше відкласти прибирання, помітивши, що дитина стомилася чи погано почувається.

 &

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
НОВИНИ
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz